Україна! Наша рідна земля, наша Батьківщина. Вона для всіх, хто її поважає і любить, вона – колиска найкращих у світі пісень, вічна надія на волю й щасливу долю. Справді, не потрібно більшого щастя, щоб лиш Україна розвивалася, зміцнювалася, а ми, її громадяни, маємо робити все для того, щоб вона якнайшвидше опинилася на одному рівні з передовими країнами світу.

     Від розуміння і любові кожного з нас залежатиме, якими буде майбутнє України. Нові часи, нові завдання, нові вимоги…Незалежність України дає можливість кожному з нас стати справжнім господарем своєї землі, а для цього потрібно знати й поважати традиції і звичаї свого народу.

     Нехтування традиціями свого народу, незнання історії рідного краю призвело до втрати молоддю національної свідомості‚ патріотизму, а без дотримання традицій, звичаїв, розуміння історії своєї країни неможливо виховати справжнього громадянина суверенної держави. Тому проблема позакласної роботи  з історії рідного краю, правознавства залишається сьогодні актуальною.

     Національно – патріотичне виховання є складовою загального виховного процесу у молоді. Видатні сторінки українського козацтва ми з учнями вивчаємо через подорожі до визначних історичних місць нашої Батьківщини. Наша подорож розпочалася візитом на Хортицю, що є не тільки найбільшим річковим островом світу, але й одним найдревніших. Він пам’ятає волхів – жерців, скіфів, князів Київської Русі, мужніх козаків. На цих землях побував і  Тарас Шевченко. На згадку про його подорож тут створена так звана « Тарасова стежка».

     Йдемо дорогою. Вона змією звивається по краєчку скель. Подивишся навкруги – подих затамовуєш від величі пейзажів. Волхв указує вниз, на урочище Чорна скеля – туди, де кидає бурхливі води могутній Дніпро. Це місце запорожці називали Січовими воротами. Козаки знали, що можуть потрапити на Хортицю лише через цей прохід, ворог пробирався іншим маршрутом й потрапляв у пастку.

     Нижче о. Хортиця Дніпро могутньо розливався, вбирав у себе великі й малі річки, сам розгалужувався на рукави, утворюючи численні острівці. Тут було справжнє царство плавнів, помережаних протоками й озерцями. Козаки дуже любили цю місцевість, яка тягнулася низинним лівим берегом Дніпра від Хортиці до урочища навпроти сучасного Нікополя, і називали її Великим Луком. Не випадково вони прозвали його батьком і склали прислів’я: « Січ – мати, а Великий Луг – батько, отам треба й умирати».

     Це була справжня фортеця, оточена ровом і десятиметровим валом. По валу стояв дерев’яний частокіл із високими баштами та бійницями для гармат.

     Першою відомою Січчю традиційно вважається фортеця, зведена 1556 р. на о.Мала Хортиця українським православним князем Дмитром Вишневецьким.

     Постійно в Січі перебувала військова залога ( дві –три тисячі), а основна маса козаків жила поза межами її. Ці поселення називалися зимівники. Чисельність козаків на Січі коливалася залежно від пори року( взимку – менше, влітку – більше), перебігу воєнних дій тощо. За відповідним сигналом козацтво збиралося на Січі, щоб узяти участь у поході чи у вирішенні важливих справ.                  

     Усередині фортеці був майдан із православною церквою. Навколо церкви стояли великі довгі будинки – курені, де жили січовики, а також оселі старшини, канцелярія. Трохи далі – склади, арсенали, ремісничі майстерні, торгові лавки

     Позакласна робота має два основних напрямки:

а)  Поширення і поглиблення історичних знань, одержаних на уроці;

б)  вивчення краєзнавчого матеріалу.

     Навчаючи історії, спираючись на конкретні знання про рідний край , учитель сприяє розширенню уявлень учнів до розуміння наукових закономірностей, переростанню знань у переконання. Допомагає в цьому робота історико – краєзнавчого гуртка « Прометей», до складу якого залучено юне покоління з метою дослідницько – пошукової роботи по історичних сторінках свого рідного краю.

      Займаючись краєзнавством , члени гуртка вивчають історію села, його визначні місця. Здійснюючи екскурсії до ставків, парків, діти роблять описи, а з уст старожилів записують легенди і перекази. Велике значення мають походи по рідному краю. Спілкування з природою, сприймання і розумінні єдності природи і суспільства – необхідна умова вироблення цінностей і досвіду у взаєминах з природою і навколишнім середовищем. Узагальнено матеріали краєзнавчої пошукової роботи: спогади свідків історичних подій, історичні факти заснування сіл Новоандріївка, Копані.

         Вивчення краєзнавчого матеріалу починається з 5 класу і закінчується в 11 класі. В програмі 5 класу записано: « Вивчення історії передбачає максимальне пізнання історичної спадщини краю. Цього можна досягти не лише цікавою розповіддю вчителя, але й через організацію екскурсій, краєзнавчу пошукову роботу, зустрічі з учасниками і свідками історичних подій»

     Головним завданням національного виховання на сучасному етапі є формування громадянина України, готового до розбудови української держави. Але для виховання національної самосвідомості необхідно цікавитися не лише минулим свого рідного краю, але і сучасним: розвитком нових галузей, будівництвом промислових об’єктів, порівнювати і співвідносити минуле і сьогодення.

     Хто ми? Як? Звідки? Ці питання завжди з нами. Відповіді на них ми шукаємо всюди. Можливо, не варто так стрімко і галасливо рватися вперед, увесь час намагаючись зазирнути за обрій? Можливо, час зупинитись і присісти на узбіччі?

Напитися свіжої прохолодної води з придорожньої кринички, вдихнути запах чебрецю і зірвати кисличку. Потім озирнутися на пройдений шлях, прикмети якого не встиг, та й не збирався запам’ятовувати і звернутися до пам’яті серця…

     Для досягнення мети треба спиратися на загальнолюдські цінності, які споконвіку шанувалися нашими пращурами: людина, сім’я, Батьківщина, праця, земля, творчість. Кінцевим результатом виховання є формування цілісної особистості, яка має активну творчу й соціальну позицію, високі моральні якості, які постійно вдосконалює, уміє керувати своїм здоров’ям, прагне до знань і має певний достатній життєвий досвід, тобто готова до суспільного життя.

     Зберемось по силі і очистимо себе, бо без духовності ми приречені. Є віра, надія, що відродимося. Починаймо з дитячої душі. Повертаймо дітям любов до рідної спадщини, вчімо їх любити Україну, як матір, шанувати добро і совість.